Спільне майно подружжя.

В Сімейному та цивільному кодексах України спільне майно подружжя визначається як спільна сумісна власність подружжя. Спільна сумісна власність означає, що майно перебуває у власності одночасно декілька осіб (в даному випадку – дружини і чоловіка) які вони називаються співвласниками.

Кожен з подружжя має рівні права щодо користування, володіння та розпорядження таким майном. Співвласники мають право спільно володіти та користуватися цим майном, якщо домовленістю між ними не було встановлено іншого порядку користування. Проте, якщо подружжя уклало шлюбний договір, яким встановлено правовий режим спільного майна, що було набуте ними за час законного шлюбу, їх права щодо такого майна регулюються згідно з цим договором.

Сімейне законодавство передбачає, що спільне майно подружжя – це майно, яке було нажите ним за час шлюбу і належить їм на праві спільної сумісної власності. Оскільки регулювання сімейних взаємовідносин в Україні здійснюється з метою створення відносин підтримки та взаємодопомоги в сім’ї, відсутність самостійного заробітку у одного з подружжя з причин навчання, догляду за дітьми, хвороби (чи інших поважних причин) не впливає на його право спільно володіти та користуватись таким майном. Закон визначає, що спільне майно подружжя  — це всі речі, які були набуті ним під час шлюбу, але речі індивідуального користування не мають правового статусу спільної сумісної власності.

У разі розірвання шлюбу поділ майна є неминучим, при цьому цей процес не проходить «безболісно» для подружжя. Якщо спільне майно подружжя розділяється у добровільному порядку шляхом укладення відповідного договору, це сприяє уникненню конфліктів та значно прискорює неприємний процес розлучення. А от у разі недосягнення згоди між подружжям суд вирішує дане питання на основі нормативних положень сімейного законодавства.
Так, Сімейним кодексом України чітко встановлено, яке майно є спільним та підлягає поділу при розлученні. Тож, спільною сумісною власністю є:
—  нерухоме майно (квартири, будинки);
—  земельні ділянки;
—  транспортні засоби;
—  грошові кошти (заробітна плата, стипендія, пенсія чи інші доходи, які одержує один із подружжя, в тому числі вклади в банківських та кредитних установах);
—  цінні папери тощо.
Оскільки цей перелік не є вичерпним, визначити, яке майно є спільним, а яке ні, допомагає чіткий перелік майна, що за законом належить одному із подружжя на праві особистої приватної власності.
Так, стаття 57 вищевказаного кодексу встановлює, що приватною власністю одного з подружжя є:
—  майно, набуте до шлюбу;
—  майно, набуте під час шлюбних відносин, але в порядку спадкування чи за договором дарування, або на кошти, що належали йому (їй) особисто;
—  житло, набуте під час шлюбу внаслідок приватизації;
—  премії, та нагороди, що були отримані одним із подружжя за особисті заслуги;
—  кошти, одержані у вигляді відшкодування за втрату чи пошкодження особистої речі;
—  речі індивідуального користування, тощо;

Приватною власністю одного з подружжя також є страхові виплати за обов’язковим державним чи добровільним особистим страхуванням, якщо страхові платежі сплачувались дружиною/чоловіком за рахунок коштів, що були її/його приватною власністю. У разі окремого проживання подружжя через припинення шлюбних відносин, суд може визнати майно, що було придбане одним із подружжя протягом цього часу, його приватною власністю.

Сімейним кодексом України визначено випадки, коли суд, у разі виникнення спору щодо майна, може прийняти рішення про визнання його спільною сумісною власністю.  Так, майно, що належало одному з подружжя, може бути визнане спільним, якщо воно за час шлюбу збільшилось у своїй вартості внаслідок чималої праці або грошових затрат на нього в результаті спільної праці чи праці тільки другого з подружжя, якому дане майно не належало.